Антонец: "Тренеры изначально видели во мне второго номера"
- Дмитре, в нинішньому сезоні ти прийшов у Пульсар. Розкажи про себе, про те, як ти почав займатися баскетболом, хто був твоїм першим тренером?
- Я почав займатися баскетболом в одинадцять років, одночасно з баскетболом займався ще й бальними танцями. Спочатку я поєднував ці два види спорту, але потім зробив вибір на користь баскетболу. По-перше, важко було, а по-друге, баскетбол привабив тим, що це командна гра. Яковенко Олександр Іванович – мій перший тренер в Тирасполі, звідки я і сам родом. А потім, коли він переїхав до Миколаєва, мене під свою опіку взяла Мякініна Світлана Кирилівна. В Україні мене я опинився після того, як наша команда Тирасполь-88 провела товариські ігри в Южному, і місцеві тренери запросили мене влітку 2004 року до Хіміка. Там я пройшов першу лігу, Вищу лігу, пограв за дубль Хіміка, тож можу вважатися вихованцем саме цього клубу.
- На якій позиції тобі найбільше подобається грати?
- Я за своїм амплуа атакуючий захисник, другий номер. Для третього мені не вистачає ваги, а на позиції першого навіть не довелося себе спробувати, адже тренери з самого початку бачили в мені саме атакуючого захисника.
- Знаєш свої сильні та слабкі сторони – що тобі дається легше, а що, навпаки, потребує вдосконалення?
- В захисті треба більше відпрацьовувати, а також покращити відсоток реалізації штрафних, над чим зараз я працюю на тренуваннях. Щодо сильних сторін, то, можливо, – кидок, але спочатку треба відіграти в захисті, а вже потім в атаці все складеться саме собою.
- Який матч в кар’єрі, і зокрема з тих, які провів у майці Пульсара, тобі найбільше запам’ятався і чим?
- Звісно ж, це – перша перемога команди в сезоні. На майданчику точилася рівна боротьба двох команд, але ми, напевно, більше хотіли перемогти, та й уболівальники нас підтримали.
- А пам’ятаєш гру, в якій ти записав на свій рахунок найбільшу кількість очок?
- Здається, це було ще тоді, коли я виступав за Хімік-2 у Вищій лізі під керівництвом Александра Вржини. В матчі з «Дніпром-2» я набрав 26 очок, однак сам поєдинок запам’ятався мені не цим, а тим, що ми стали єдиною командою Вищої ліги, яка потрапила до наступної стадії національного Кубку. В першому матчі у Дніпропетровську ми поступилися 16 очок, а в домашній грі виграли з різницею в 17 очок у надзвичайно цікавій напруженій боротьбі.
- Я почав займатися баскетболом в одинадцять років, одночасно з баскетболом займався ще й бальними танцями. Спочатку я поєднував ці два види спорту, але потім зробив вибір на користь баскетболу. По-перше, важко було, а по-друге, баскетбол привабив тим, що це командна гра. Яковенко Олександр Іванович – мій перший тренер в Тирасполі, звідки я і сам родом. А потім, коли він переїхав до Миколаєва, мене під свою опіку взяла Мякініна Світлана Кирилівна. В Україні мене я опинився після того, як наша команда Тирасполь-88 провела товариські ігри в Южному, і місцеві тренери запросили мене влітку 2004 року до Хіміка. Там я пройшов першу лігу, Вищу лігу, пограв за дубль Хіміка, тож можу вважатися вихованцем саме цього клубу.
- На якій позиції тобі найбільше подобається грати?
- Я за своїм амплуа атакуючий захисник, другий номер. Для третього мені не вистачає ваги, а на позиції першого навіть не довелося себе спробувати, адже тренери з самого початку бачили в мені саме атакуючого захисника.
- Знаєш свої сильні та слабкі сторони – що тобі дається легше, а що, навпаки, потребує вдосконалення?
- В захисті треба більше відпрацьовувати, а також покращити відсоток реалізації штрафних, над чим зараз я працюю на тренуваннях. Щодо сильних сторін, то, можливо, – кидок, але спочатку треба відіграти в захисті, а вже потім в атаці все складеться саме собою.
- Який матч в кар’єрі, і зокрема з тих, які провів у майці Пульсара, тобі найбільше запам’ятався і чим?
- Звісно ж, це – перша перемога команди в сезоні. На майданчику точилася рівна боротьба двох команд, але ми, напевно, більше хотіли перемогти, та й уболівальники нас підтримали.
- А пам’ятаєш гру, в якій ти записав на свій рахунок найбільшу кількість очок?
- Здається, це було ще тоді, коли я виступав за Хімік-2 у Вищій лізі під керівництвом Александра Вржини. В матчі з «Дніпром-2» я набрав 26 очок, однак сам поєдинок запам’ятався мені не цим, а тим, що ми стали єдиною командою Вищої ліги, яка потрапила до наступної стадії національного Кубку. В першому матчі у Дніпропетровську ми поступилися 16 очок, а в домашній грі виграли з різницею в 17 очок у надзвичайно цікавій напруженій боротьбі.
