Команда, яку знищила Чорнобильська катастрофа
Вперше матеріал було опубліковано 26 квітня 2020 року
Будівельник готувався до півфіналу Кубка і чекав на переїзд на новий стадіон у квітні 1986 року, коли "Чорнобиль" все змінив. Їхній колишній капітан згадує, як прогресивне місто та його футбольна команда дійшли раптового трагічного кінця.
Вранці у суботу 26 квітня 1986 року гелікоптер приземлився на футбольному полі, де гравці команди з Прип'яті готувалися до півфіналу Кубка Київської області проти Машинобудівника з Бородянки. Матч мав відбутися того ж дня.
Вони спостерігали, як з вертольота вийшли люди у захисних костюмах та з детекторами випромінювання. Коли детектори почали видавати звукові попередження, чоловіки повідомили футболістам, що матч не відбудеться. Саме тоді футболісти дізналися, що на ЧАЕС сталася трагедія.
Прип'ять – маленьке містечко, розташоване за кілька кілометрів від АЕС, і трохи далі від самого Чорнобиля. Засноване у 1970 році - це було сучасне та прогресивне "атомне місто". У місті були кінотеатр, басейн, парк розваг, мешкало близько 50 000 людей. І як же у такому місті без футбольної команди? Будівельник.
Команда була сформована з чоловіків, які працюють на будівництві Чорнобильського заводу та міста Прип'яті, за підтримки Василя Кизима, директора з будівництва. Спорт відігравав важливу роль у суспільстві.
Скромне футбольне поле Будівельника стояло у затінку багатоповерхових будинків. Поле було оточене біговою доріжкою, роздягальня та невелика дерев'яна трибуна. Стадіон часто був заповнений глядачами, навіть незважаючи на те, що команда була аматорською та виступала на п'ятому рівні радянської футбольної системи.
"У Прип'яті усі любили футбол", - розповідав захисник Олександр Вишневський. – "Дві тисячі мешканців постійно приходили дивитися матчі команди".
ЧАЕС відкрилася в 1977 році, а Будівельник із Прип'яті став робочою командою. Наймолодший гравець команди Валентин Литвин ще не працював на заводі, оскільки він навчався у школі. Литвин був одним із шести братів - усі вони гідні гравці - і народився в сусідньому селі Чистогалівка.
"Я пам'ятаю один епізод у дев'ятому класі", - розповідав Литвин Discover Chernobyl. - "Я складав іспит з алгебри, після якого я мав їхати на гру. Наш учитель подивився у вікно, де побачив автобус, сповнений дорослих чоловіків: "Кого вони чекають?", - запитав учитель.
1978 року після закінчення школи Литвин почав працювати на ЧАЕС. Як і більшість гравців Прип'яті, йому виплачували невелику футбольну допомогу - 2 рублі 50 копійок за кожен матч на чемпіонат району та п'ять рублів за обласні ігри. Але були й хлопці, яких привозили із інших районів, щоб вони виступали за команду.
"Їх називали пролісками", - розповідає Литвин. - "Вони, як і квіти, з'являлися лише пізно взимку. Вони отримували зарплату від електростанції і були вказані у відомостях, але насправді не виконували жодної роботи".
За підтримки "пролісків" Будівельник мав усі шанси стати професійним клубом, вийшовши до четвертого дивізіону. 1981 року на посаду головного тренера було призначено колишнього нападника збірної СРСР Анатолія Шепеля, переможця чемпіонату та Кубка у складі київського Динамо.
"Це був момент, коли наша команда почала знаходити себе", - каже Литвин, який став капітаном.
Будівельник виграв Кубки Київської області у 1981, 1982 та 1983 роках, і продовжував боротися в чемпіонаті, але залишився на п'ятому рівні футбольної системи.
У квітні 1986 року клуб завершував будівництво нового стадіону – Авангард. Тут були прожектори, велика крита трибуна. Після завершення повного будівництва він вміщатиме 11 000 глядачів. На той час влада планувала побудувати п'ятий реактор у Чорнобилі.
Стадіон офіційно мав бути відкритий 1 травня 1986 року, але до цього Будівельник мав зіграти у півфіналі кубка проти Бородянки 26 квітня.
О 1:23 ранку того ж дня вибухнув ядерний реактор №4 у Чорнобилі. Люди в Прип'яті побачили спалах і почули вибух, крізь темряву можна було розгледіти вогонь, пожежники поспішали на місце події.
Це був не перший інцидент у Чорнобилі (часткова руйнація активної зони відбулася у 1982 році), і передбачалося, що все скоро закінчиться. Місцеві жителі стояли зовні, спостерігали за вогнем, попіл падав із неба. Після сходу сонця, коли вогонь погас, усі продовжили своє звичайне життя: ходили магазинами, готувалися до першотравневого параду і прямували на стадіон на великий футбольний матч.
Валентин Литвин провів ніч із родиною в Ямполі, за кілька кілометрів звідси. Його дружина була в лікарні в Прип'яті через ускладнення після народження другої дитини, і сім'я доглядала дитину. Він повернувся до Прип'яті на передматчеве тренування о 9 годині ранку і був зупинений міліцією при в'їзді до міста.
"Я спитав їх, що трапилося, але вони нічого не знали", - каже він. "Потім я перетнув міст і пішов на стадіон".
Литвин згадує, як світило сонечко, повз нього проходили люди зі своїми дітьми, вуличний торговець продавав овочі. Усі вони не знали, що у Чорнобилі сталася найстрашніша аварія в історії ядерної енергетики. Єдиною реальною ознакою того, що щось не так, були повільні транспортні засоби, які рухалися з боку заводу та обприскували дороги дезінфікуючим засобом.
Прип'ять не евакуюватиметься ще протягом 36 годин.
На стадіоні Литвин зустрівся з іншими гравцями та тренерами, які сказали йому, що команду з Бородянки було зупинено далеко за межами Прип'яті. Капітан Литвин вирушив до штаб-квартири команди, розташованої у дев'ятиповерховому будинку, щоб з'ясувати, чи відбудеться матч. Незабаром після цього туди підійшов один із тренерів і розповів йому про той самий гелікоптер, який сів прямо на полі. Він підвівся на дах.
"Звідти я міг бачити атомну електростанцію", - каже він. – "Я бачив дим, що піднімається над руїнами реактора №4".
Думки Литвина перейшли з футболу на дружину. Він кинувся до лікарні, де вона розповіла йому, що сталося минулої ночі. "Звичайно, вона не все бачила", – пояснює він. - "Був шум, суєта, лікарі бігали по будівлі, жертви прибували один за одним".
Його дружину не можна було виписати, тому "нам довелося влаштувати втечу". Литвин допоміг їй вибратись через вікно першого поверху. "Ми бачили пацієнтів із лікарні, які стояли на пагорбі, де вони добре бачили завод і могли спостерігати, як гелікоптери скидають щось у зруйнований реактор".
Пара виїхала з Прип'яті мотоциклом, проїжджаючи довгі черги порожніх автобусів.
"Ці автобуси…вони чекали на команду зверху, щоб увійти до міста та розпочати евакуацію людей", - каже Литвин. "Рівень радіаційного фону був дуже високий. Автобуси стояли там до 12:00 наступного дня, 27 квітня.
Радянський Союз намагався тримати аварію в Чорнобилі в таємниці навіть від своїх громадян. "Інформація, окрім недоступності, була неймовірною", – продовжує Литвин. - "Я, як і багато інших, вважав, що реактор просто не може вибухнути".
Зрештою, зовнішній світ почув про аварію 28 квітня, коли у Швеції було виявлено високі рівні радіації. Чорнобильська катастрофа випустила як мінімум у 400 разів більше радіоактивного матеріалу, ніж бомба у Хіросімі. Навколо заводу було створено 30-кілометрову зону відчуження, і мешканцям Прип'яті ніколи не дозволялося повертатися до своїх будинків.
Декілька гравців Прип'яті, у тому числі Олександр Вишневський, створили новий клуб під назвою Будівельник Славутич. Валентин Литвин опинився в Обухові та почав грати за ФК Зоря Владиславка.
Нинішній головний тренер збірної України Андрій Шевченко, тоді ще дев'ятирічний хлопець, також залишив Київ – його та решту дітей відвезли на південь, до тренувального табору.
2 травня, менш як через тиждень після аварії, київське Динамо зіграло з Атлетико Мадрид у фіналі Кубка володарів Кубків у Ліоні.
"Що стосується подій на Чорнобильській АЕС, то мої гравці чудово знають про це, але під час підготовки до матчу вони не думали про те, що сталося", - заявив після матчу Валерій Лобановський. Динамо тоді здобуло впевнену перемогу з рахунком 3:0.
Повернувшись до Чорнобиля, треба було зробити багато важливої роботи. Валентин Литвин діяв як "ліквідатор".
Він допомагав дезактивувати підвали електростанції, де високі рівні радіації дозволяли опромінюватися всього кілька хвилин, а смертоносні шматки графіту з активної зони реактора, що вибухнув, падали з даху над головою.
Ліквідатори несли радіаційні карти та дозиметри, щоб обмежити їхнє опромінення, але Литвин каже, що їм часто доводилося перевищувати межі безпеки, щоб виконати роботу. Близько 600 000 чоловіків і жінок були залучені до прибирання, яке було сміливою та небезпечною роботою, яка врешті-решт врятувала більшу частину Європи.
Один із ліквідаторів, пілот вертольота Едуард Коротков, згадував, як того літа дві години кружляв над знищеним реактором, а потім дивився чемпіонат світу по телевізору вночі. Після катастрофи "футбол був єдиною втіхою для людей".
До складу радянської команди в Мексиці входили футболісти київського Динамо Блохін, Рац та Бєланов, а очолював команду Валерій Лобановський. "Я думаю, що наш уряд повідомив журналістам усі факти про те, що справді сталося на ЧАЕС", - говорив Лобановський. Збірна СРСР на груповому етапі обіграла Угорщину з рахунком 6:0 і посіла перше місце, але в 1/8 поступилася Бельгії, незважаючи на хет-трик Беланова.
ФК Славутич, наступник Будівельника, проіснував недовго. Нова команда змагався в аматорській лізі у 1987 та 1988 роках, але потім розпалася.
Гравці та фанати були розсіяні по всьому регіону, і багато хто був стурбований ліквідацією Чорнобиля. Велика кількість людей із Прип'яті та зони відчуження загинула.
Сьогодні стадіон Авангард у Прип'яті є незвичайною туристичною пам'яткою, прожектори заіржавіли, трибуни зарості, а на полі ростуть дерева.
За матеріалами FourFourTwo.
